Іноді під час програмування обробки ви можете зіткнутися з ситуацією, коли група програмних сегментів з’являється кілька разів в одній програмі або використовується в кількох програмах. Ми можемо витягти цю групу програмних сегментів, назвати їх і зберегти їх окремо; ця група програмних сегментів називається підпрограмою. Підпрограма — це сегмент програми обробки, який може бути викликаний відповідними інструкціями керування верстатом, і вона, як правило, має незалежне значення під час обробки. Програма обробки, яка містить інструкцію для виклику підпрограми першого-рівня, називається основною програмою. Інструкція виклику підпрограми також є програмним сегментом, який зазвичай складається з інструкції виклику підпрограми, назви підпрограми та кількості викликів. Конкретні правила та формати відрізняються залежно від системи. Наприклад, для тієї самої інструкції «один раз викликати підпрограму номер 55» система FANUC використовує «M98 P55.», тоді як американська система AB використовує «P55x».
Підпрограми можуть бути вкладеними, тобто один рівень в іншому. Зв’язок між верхнім і нижнім рівнями такий самий, як і між основною програмою та підпрограмою першого-рівня. Максимальна кількість вкладених рівнів визначається конкретною системою ЧПК. Форма і склад підпрограми в основному такі ж, як і в основній програмі: перший рядок — це номер (ім’я) підпрограми, а останній рядок — інструкція «кінець підпрограми», між якими знаходиться тіло підпрограми. Однак інструкція завершення головної програми завершує головну програму та скидає систему ЧПК; її інструкції стандартизовані, кожна система використовує M02 або M30. Інструкція завершення підпрограми, з іншого боку, завершує підпрограму та повертає до основної програми або попередньої підпрограми. Його інструкції відрізняються в різних системах; наприклад, системи FANUC використовують M99, системи Siemens використовують M17, а системи AB (American A/B) використовують M02.
